Конкурси та змагання

1.Значення праці в житті людини.

Навіщо людина працює? Який напрям виховання вивчає цей процес? З якого віку треба починати здійснювати трудове виховання? Чому? В якій послідовності будемо розглядати тему?

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Упродовж всієї історії людства праця була засобом формування у кожної осо­бистості найкращих якостей.

Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У при­слів'ях як своєрідному кодексі поведінки людини говорилось: "Без труда нема добра", "Праця людину годує, а лінь — марнує". Люди вважали, що добра праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, есте­тичний, морально-духовний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати", "Хто багато робить, той багато знає", "У праці кра­са людини").

Ідея праці як визначального фактора виховання людини пе­рейшла від народу до філософів, педагогів. Адже народ творив науку виховання, а педагоги-вчені лише упорядковували його надбання. Тому багато відомих філософів, педагогів не мислили виховання поза працею.

Уже Володимир Мономах у своєму "Повчанні дітям" писав: "У домі своє­му не лінуйтеся, але за всім доглядайте". Цю ідею розвивали і наші сучасники, зокрема, В.О.Сухомлинський. Він вважав, що головний труд школяра – навчання. Через роботу руками розвиваються психічні функції. (“Розвиток школяра на кінчиках його пальців”).

Є ще суттєвий аспект важливості праці в житті людини. Людина прагне до утвердження себе в колективі на основі пре­стижу, а також бажає відчувати задоволення від певного виду діяльності. Коли ж людина позбавлена можли­вості займатися працею (а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне відчуття задоволення, пре­стижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики. Це призво­дить до фізичного і соціально-психічного ослаблення частини людей і суспільства в цілому.

2. Сутність і завдання трудового виховання, принципи його організації.

Залучення дитини до праці ідбувається в ході трудового виховання.

В.О. Сухомлинський трудове виховання розглядає як гармо­нію трьох понять: треба, важко і прекрасно.

Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці че­рез формування звички та навичок активної трудової діяльності.

Трудове виховання — це сукупність дій вихователя і вихован­ця, що забезпечують формування готовності до трудової діяльно­сті.

Компоненти готовності до трудової діяльності:

• теоретична підготовка (оволодіння сис­темою знань про працю);

• практична підготовка (оволодіння сис­темою як загальнотрудових умінь і навичок, так і спеціальних);

• формування культури праці, психологічна підготовка (формуван­ня мотивів, потреб, позитивного ставлення до праці).

Завдання трудового виховання

Завдання трудового виховання зумовлені загальнолюдськи­ми потребами життя людини в суспільстві та природному сере­довищі. Звучать вони так:

• Сформувати в людині любов до праці як її природної по­треби і необхідності активної життєдіяльності.

- Забезпечити соціально-психологічні умови для підтриман­ня і розвитку фізичного та психічного напруження особистості, аби підтримувати членів суспільства на достатньому рівні пра­цездатності.

• Сформувати у вихованців уміння і навички у певних ви­дах продуктивної праці.

• Виховати повагу до людей праці та бережливе ставлення до результатів такої праці.

• Принципи організації трудового виховання

  Трудове виховання ґрунтується на певних принципах. Досить вдало їх сформулював В.О. Сухомлинський.

  

  
  

  3.Шляхи, засоби й методи організації трудового виховання.

  Трудове виховання є довготривалим процесом. По суті, він охоплює все життя людини. Але основи закладаються в ди­тинстві. Значною мірою риса працьовитості людини є мораль­ною категорією, належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Тому так важливо в ранньому дитинстві сформувати психологічні засади працелюбства людини.

  Основними шляхами (напрямками) трудового виховання є такі.

  1. Родинно-побутова трудова діяльність, у процесі якої за­кладаються психологічні основи любові до праці, формуються вміння і навички у різних видах побутової праці, почуття обо­в'язку та відповідальності. Школа трудового виховання в сім'ї є найважливішим етапом розвитку особистості. Тенденція час­тини батьків вилучити дітей дошкільного віку зі сфери праці взагалі з надією, що вони прилучаться до трудових процесів пізніше, після закінчення школи, є помилковою і згубною для розвитку дитини. Вона веде до інфантилізму особистості.

  Вимоги до праці дітей в сім'ї: має бути посильною, різноманітною, продуктив­ною, цікавою, систематичною.

  • Перебування вихованців у дошкільних виховних закла­дах. Тут усі діти відповідно до програми залучаються до різних видів трудової діяльності, в першу чергу у них формуються вміння і навички обслуговуючої праці. Важливо, що в дитячих садках створена атмосфера спільної праці.

  • Заняття в загальноосвітніх навчально-виховних закладах. Тут вихованці займаються двома основними видами праці — розумовою та фізичною. Навчальними планами і програмами передбачена чітка система залучення учнів до розумової та фізичної праці впродовж усіх років навчання. Зміст такої праці визначено з урахуванням віку учнів, соціально-економічних потреб. Проте фізична праця має переважно навчальний харак­тер, мало приділяється уваги залученню вихованців до системи продуктивної праці, яка є домінуючим фактором у формуванні соціальної зрілості особистості.

  • Участь у систематичній продуктивній діяльності. До неї залучаються дорослі люди, які отримали певну професію.

  • Заняття у професійних навчальних закладах, які забезпе­чують підготовку людей до активної професійної діяльності відповідно до соціально-економічних потреб держави.

  Методи трудового виховання. Трудове виховання є складовою всебічного гармонійного роз­витку особистості. Тому загальні методи виховання мають бути ефективно використані і в системі трудового виховання: пере­конування, приклад, вимога, вправи, вправляння,заохочення, покарання.

  Форми трудового виховання вирізняються своєю різноманіт­ністю. До них можна віднести: уроки праці, гуртки, студії, тру­дові десанти та ін.

  Засоби трудового виховання охоплюють велику кількість предметів, дій, знарядь тощо, які допомагають людині здійсню­вати певні трудові операції — це фізичні зусилля людини, зна­ряддя праці, обладнання, природні багатства та ін.

  Трудове виховання у дошкільний період. На цьому етапі відбувається залучення дітей до побутової праці, до­гляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її ре­зультатів.

  Трудове виховання у початковій школі. Основні зусил­ля у цей період спрямовуються на вироблення елементар­них прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних ма­теріалів, вирощування сільськогосподарських культур, ремон­ту навчально-наочного приладдя, виготовлення іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайомлять з деякими професіями.

  Трудове виховання в основній школі. Трудове навчан­ня і виховання в основній школі зосереджується на оволо­дінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти; формуванні уявлень про головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладних ви­робів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально- виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

  Трудове виховання у старшій школі. Провідною навчаль­но-виховною метою на цьому етапі є оволодіння уміннями і навичками з наймасовіших професій, які здобувають без­посередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону, наявної навчально-технічної та виробничої бази. Важливо також знайомити учнів з основами економічної теорії, під­приємницької діяльності, законодавства з питань підпри­ємництва, фінансово-кредитних операцій, психолого- педагогічними засадами управління.

  На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно фор­мувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового господарювання, економічне мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, тех­нічні, математичні тощо) здібності, відроджувати націона­льні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.