Українська хустина -оберіг дівочої вроди!

 екологічне виховання –зменшення накопичення відходів

Створення сучасного простору для трудового навчання, орієнтованого
на вторинну переробку речей. Навчаючись працювати з різноманітними
матеріалами, учні засвоюватимуть шкільну програму з трудового навчання і
водночас закріплюватимуть важливу складову екологічного виховання –
зменшення накопичення відходів.

 Використовуючи знання , отримані на додаткових заняттях інформатики учні презентували проєкти на уроці трудового навчання за допомогою мультимедійних технологій!

Головне

 

Головне

Пра́ця (від пол. praca < чеськ. práce)— цілеспрямована діяльність людей зі створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Сутність терміну

Праця — одна з найважливіших здатностей людини, бо лише людина свідомо ставить перед собою мету створення знарядь праці, тобто відповідні речі, за допомогою яких вона впливає на предмети природи.

Праця — доцільна діяльність людини, спрямована на збереження, видозміну, пристосування середовища проживання для задоволення своїх потреб, на виробництво товарів і послуг. Праця як процес адаптації людини до зовнішнього середовища характеризувався розвитком і вдосконаленням поділу праці, його знарядь і засобів.

Час протягом якого людина працює називається робочим днем. Під робочою силою розуміється сукупність фізичних та розумових зусиль, духовних і психологічних якостей, які необхідні для процесу праці.

Прикладні дисципліни, що вивчають працю: фізіологія праці, психологія праці, організація праці, охорона праці та інше.

Категорії праці

група праці	Вид діяльності	витрати енергії
I	Переважно розумова праця (наукові працівники, студенти, оператори ЕОМ. Контролери, педагоги, диспетчери, працівники обліку, секретарі та інші.)	1800 — 2450 до ккал
II	Легка праця (водії транспорту, працівники конвеєрів, вагувальниці, пакувальниці, швейники, працівники радіоелектронної промисловості, афономи, медсестри, санітарки, працівники зв'язку, сфери обслуговування, продавці промтоварів та подібне)	2100 — 2800 ккал
III	Середня тяжкість праці (слюсарі, наладчики, настроювачі, верстатники, буровики, водії екскаваторів, бульдозерів, вугільних комбайнів, автобусів, лікарі — хірурги, текстильники, взуттьовики, залізничники, продавці продтоварів, металурги — доменщики, працівники хімзаводів, працівники громадського харчування та інші)	2500 — 3300 ккал
IV	Важка фізична праця (будівельники, помічники буровиків, прохідники, бавовноробів, сільгосппрацівники, механізатори, доярки, овочівники, деревообробники, металурги, ливарники та подібне)	2850 — 3850 ккал
V	Особливо важка фізична праця (механізатори і сільгосппрацівники посівних й збиральних періодів, гірники, вальники лісу, бетонярі, каменярі, землекопи, вантажники немеханізованої праці, оленярі та інше)	3750 — 4200 ккал

Праця як економічний ресурс

Економічна теорія розглядає працю як економічний ресурс, який використовується для виробництва благ.

Праця в мікроекономіці

З позицій мікроекономіки, власником економчного ресурсу праці виступають домогосподарство. Домогосподарство (його представник) продає працю (здібності до праці) на ринку праці фірмам (представникам фірм) за ринковою ціною на працю Ринкова ціна на працю приймає форму заробітної плати.

Заробітна плата є витратами для фірм і доходами для домогосподарств. Заробітна плата є частиною доданої вартості фірми.

Праця в макроекономіці

Макроекноміка розглядає економічні агрегати, зокрема вона розглядає сектор домогосподарств, як сукупність усіх домогосподарств в економіці, і сектор фірм, як сукупність усіх фірм в економіці. Відповідно, сектор домогосподарств, як власник усього ресурсу "праця" в економіці, пропонує цей ресурс секторові фірм на агрегованому ринку праці.

Доходи сектору домогосподарств від продажу праці на ринку праці і витрати фірм на оплату праці є агрегованою заробітною платою. Агрегована заробітна плата в економіці є частиною валової доданої вартості. Разом з іншими компонентами валової доданої вартості заробітна плата формує національний дохід.

Трудова теорія вартості

Докладніше: Трудова теорія вартості

Теорія, згідно якої вартість благ визначається обсягом праці, витрачених на їхнє виробництво. Трудова теорія вартості була розроблена представниками класичної економічної теорії, особливого розвитку набула у працях Карла Маркса.

Представники некокласичної школи економіки висунули теорію суб'єктивної корисності (маржиналістський підхід), згідно якої вартість блага визначається його суб'єктивною оцінкою. Теорія суб'єктивної корисності змогла пояснити парадокси, на які не могла пояснити трудова теорія вартості.

Право на працю

Прáво на прáцю  — це природне і об'єктивне право людини, яке виявляє її особисті можливості, такі як здібності до праці. Право на працю в Україні гарантоване статтею 43 Конституції України.

 Праця як основний вид діяльності людини
та її фізіолого-психологічні особливості

Діяльність — це форма активного відношення людини до дій­сності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання, праця, спілкування. В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність є одночасно «творенням чогось» і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.

Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

Мотив — це те, що спонукає людину до праці, а мета — те, чого вона намагається досягти в результаті праці.

Справжньою основою мотиву є потреба, тобто об’єктивна необхідність людини в чомусь. Усвідомлена, відображена у свідомості потреба й називається мотивом.

Отже, джерелом трудової активності людини є потреби, які спонукають її діяти певним чином і в певному напрямку. Процес задоволення потреб виступає як активний цілеспрямований процес оволодіння тією чи іншою формою діяльності та її реалізації відповідно до рівня суспільного розвитку.

Особливістю праці як діяльності є те, що зміст її не визначається повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба як мотив спонукає людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст діяльності визначаються суспільними умовами, поділом праці. Наприклад, мотивом, який змушує верстатника працювати, можуть бути фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі), проте сам процес управління верстатом, тобто зміст діяльності, визначається не цією потребою, а метою — виготовленням конкретної деталі. Отже, спонукання, мотиви діяльності не збігаються з безпосередньою метою праці. Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в процесі праці.

Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, цілеспрямованими діями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що праця неможлива без пізнавальних та вольових процесів. Наявність усвідомлюваної мети завжди лишається необхідною ознакою праці. Решта сторін діяльності — мотиви, способи виконання, добір і переробка інформації — можуть усвідомлюватися, не повністю усвідомлюватися, усвідомлюватися хибно або не усвідомлюватися зовсім. За відсутності усвідомлюваної мети йдеться не про трудову діяльність людини, а про імпульсивну поведінку, керовану безпосередньо потребами та емоціями.

Отже, праця — це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути речі, які споживаються людьми, та речі, які необхідні для виробництва товарів споживання, — енергія, засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі діяльності конкретного працівника вже не визначаються його особистими потребами, а задаються суспільством. Отже, праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Так само суспільною праця є і за харак­тером, оскільки базується на поділі та кооперуванні, співробітництві та конкуренції, власності на робочу силу, що зрештою визначається системою виробничих відносин. Останні реалізуються не лише методами поєднання робочої сили і засобів виробництва, а й способами розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і духовних благ. Трудова поведінка працівника визначається поставленою виробничою метою і його відносинами з іншими людьми у процесі досягнення цієї мети. Це зумовлюється тим, що праця за своїм змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і природою, а за своїм характером вона є суспільним явищем, тобто процесом взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на природу. Праця як процес являє собою єдність трьох складників:

● самої праці як доцільної діяльності;

● предмета праці (те, на що спрямована праця);

● знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).

Виготовлення й застосування знарядь є вирішальною ознакою праці. По відношенню до речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як суб’єкт діяльності, а стосовно інших людей — як особистість.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей предмета праці за допомогою знарядь праці, називаються предметними діями.

Предметні дії працівника нерозривно пов’язані з його фізіологічною активністю та психічною діяльністю, якими вони визначаються та регулюються.

Отже, трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів:

● предметно-дієвого;

● фізіологічного;

● психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці пов’язаний з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці. Предметно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову — використання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під час праці до активної діяльності залучаються всі органи й системи організму — мозок, м’язи, судини, серце, легені і т. ін., мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нервова та м’язова енергія. Так, для забезпечення робочих рухів і дій енергією використовуються м’язові групи, скорочення яких регулюється процесом збудження, що надходить від нервових центрів. До цих м’язів спрямовується посилений потік крові, який приносить поживні речовини та кисень, забираючи продукти розпаду речовин, що слугують джерелом енергії. Для забезпечення підсиленого кровообігу та обміну речовин і енергії відповідно посилюється робота серця й органів дихання. Всі ці процеси, пов’язані з життєдіяльністю організму працівника, організуються відповідно до вимог і умов праці. За несприятливих, важких умов праці можливі перена-
пруження фізіологічних систем і патологічні зрушення, тоді як оптимальні умови є фактором підвищення працездатності людини.

Водночас фізіологічні процеси, підпорядковуючись вимогам трудової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біологічний ритм, швидкість реакцій, м’язова сила, витривалість і т. ін.) та характерні константи життєдіяльності (гомеостаз).

Отже, процес праці — це фізіологічний процес витрачання людської енергії.

Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування. Об’єктивні відносини й зв’язки між працівниками реалізуються як суб’єктивні міжособистісні відносини. Спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. Воно включає обмін інформацією, діями й результатами діяльності, а також сприймання людини людиною.

Отже, в єдиному процесі спілкування працівників вирізняються три аспекти:

● комунікативний — обмін інформацією;

● інтерактивний — обмін знаннями, ідеями, діями;

● перцептивний — сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

У єдності цих трьох аспектів спілкування є способом організації спільної діяльності та взаємостосунків між людьми.

Засобом спілкування є мова, тобто система словесних знаків, які мають змістовну характеристику, опосередковуючи пізнання навколишнього світу.

Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні процеси та психологічні фактори, які спонукають, програмують, регулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність. Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) сторони.

Як процес активних перетворень предметів з метою пристосування їх для задоволення особистих і виробничих потреб праця з погляду фізіолого-психологічного є формою життєдіяльності людини, що виявляється у функціональних зрушеннях фізіологічних систем і органів, а також у різних формах психічного відображення об’єктивної реальності.

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

● свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань;

● усвідомлення працівником обов’язковості досягнення соціально значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програ-
ми дій та відповідальності за досягнення соціального ре-
зультату;

● свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці, що вимагає від працівника активізації пізнавальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;

● усвідомлення працівником міжособистісних виробничих відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Отже, мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які можуть збігатися або не збігатися з метою, тобто образом, моделлю. Тому ефективність праці оцінюється параметрами результатів — кількісними і якісними показниками. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які великою мірою залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю, організованістю.

Потенціальні ресурси працівника включаються в дію не автоматично, а свідомо регулюються самою людиною. Ця регуляція здійснюється її поглядами, переконаннями, настановами, мотивами, інтересами, які формують трудову концепцію. Саме трудові концепції є підгрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності працівників на ринку праці, свідомого вибору професії, сфери діяльності та форми зайнятості (за наймом, індивідуальної трудової, підприємницької, повної, часткової і т. п.).

У процесі праці функціональне напруження людини зумовлюється двома видами навантажень: м’язовими і нервовими. М’язові навантаження виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові — у вигляді мислиннєвих, емоційних та сенсорних (на органи чуттів) навантажень.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень всі конкретні види праці поділяються на три групи:

● праця з переважанням м’язових навантажень (фізична);

● праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями — мисленням, пам’яттю, уявою (розумова);

● праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу (сенсорно-напружена).

Проте з погляду фізіологічного підходу такий поділ є умовним, оскільки будь-яка праця містить усі зазначені компоненти, тобто являє собою єдиний нервово-м’язовий процес.

Співвідношення затрат м’язової та нервової енергії, виконавських і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі характеризують зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Характеристика праці за її змістом пов’язується також з оцінкою
рівня розвитку працівника.

Отже, зміст праці відбиває рівень розвитку речових і особистісних елементів виробничого процесу. Так, застосування простих знарядь праці супроводжувалось приведенням їх у дію за допомогою м’язової сили людини. Це фізична праця, характерною рисою якої є безпосередній контакт людини з предметом праці за порівняно простої програми дій та великого напруження фізичних сил.

При машинному способі обробки предмета праці енергетичні витрати працівника значно зменшуються за рахунок скорочення навантажень на великі м’язові групи. При цьому зростають навантаження на дрібні м’язи, підвищується швидкість і точність рухів, ускладнюється програма дій. Суто виконавські функції доповнюються плануванням, розрахунками, використанням креслень, що висуває вищі вимоги до кваліфікації працівника.

У напівавтоматизованому виробництві функції людини обмежуються простими операціями з обслуговування верстатів, машин (наприклад, штампувальні роботи). Характерною рисою таких робіт є монотонність.

Монотонність є також наслідком конвеєрно-потокової організації виробництва, коли кожний робітник виконує окремий цикл обробки виробів.

Послідовна автоматизація виробничих процесів приводить до того, що основними функціями людини стають спостереження, контроль і регулювання на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з предметом праці інформація безпосередньо надходить до органів чуттів, а управління знаряддям праці зводиться до моторних дій працівника. За дистанційних форм керування між людиною і машиною містяться пристрої, які передають інформацію про реальний стан виробничого процесу, і пристрої для відповідних дій працівника (оператора). Людина-оператор стає складовою ланкою системи «людина — техніка — середовище». Така праця характеризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі пси­хічні функції — пам’ять і мислення, вимагає напруженої уваги та вольових зусиль. Оскільки працівникові доводиться регулювати й контролювати величезні потоки енергії та інформації, складні си­стеми технологічних процесів, то значно підвищується рівень його відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Останнє часто може зумовлюватися тим, що швидкість надходження та обсяги інформації перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття і реалізації рішення.

Важливою ознакою розумової праці є те, що предметами й результатами її є не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули, інформація тощо. Її специфіка полягає в тому, що виконавцеві немає потреби інтенсивно використовувати м’язову енергію, а програма його дій складна й динамічна. Розумова праця вимагає напруження уваги, активізації пізнавальних функцій — мислення, пам’яті, уяви. Особливо це характерно для творчої інтелектуальної праці, завданням якої є пошук нового, невідомого. Деякі види розумової праці (праця бухгалтера, коректора, банківського працівника) не спонукають виконавця до нових думок, відкриттів, винаходів, хоча неможливі без напруженої уваги, відповідних знань і вмінь.

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень на м’язи і водночас у збільшенні навантаження на нервову систему, зокрема на кору головного мозку працівника.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень на працівника всі види праці поділяються на дев’ять груп:

1) праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м’язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники і т. ін.);

2) праця, що характеризується рухами без значних м’язових зусиль (формувальники, штампувальники);

3) праця, що вимагає значних м’язових зусиль і напруження зорового та рухового аналізаторів (слюсарі-складальники, ремонтні робітники);

4) праця, що вимагає м’язових зусиль середньої інтенсивності, високої координації рухів, точних вимірювань і розв’язання розумових задач (верстатники);

5) праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);

6) праця, пов’язана зі спостереженням за роботою машин або за виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);

7) праця, пов’язана з розв’язанням комплексних завдань налагод­ження та переналагодження верстатів згідно з наявними програмами (наладчики);

8) праця, пов’язана з переробкою потоків інформації, яка надходить від сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття термінових відповідальних рішень (оператори за пультами керування, керів­ні працівники);

9) праця, пов’язана з творчою діяльністю.

Розглянуті види праці ставлять різні вимоги до працівника й зумовлюють істотні відмінності в його активності на біологічному, психологічному, інтелектуальному рівнях. Так, кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової активності працівника, яка може бути достатньою або недостатньою, тобто нижчою за біологічну потребу в рухах. Кожний вид праці вимагає вибіркової, специфічної психічної активності працівника, пов’язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю тощо. У творчій діяльності активізація пізнавальних процесів набуває дослідницького характеру, здійснюється на основі формування нових дедалі складніших програм і нестандартних стратегій.

Наявність різних рівнів у структурі трудової діяльності свідчить про те, що вона сама є потребою здорової людини і одночасно задовольняє інші її потреби.

За сприятливих умов та оптимальних навантажень праця задовольняє потребу людини в руховій активності, тренує функціональні сис­теми, розвиває пізнавальні й комунікативні здібності, сприяє реалізації творчого потенціалу, виконуючи водночас головну функцію — створення матеріальних і духовних благ для задоволення відповідних потреб окремої людини й суспільства в цілому.

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ВИШИВАНКИ!

ВІТАЮ З ВСЕСВІТНІМ ДНЕМ ВИШИВАНКИ! ЦЕ НАШ ГЕНЕТИЧНИЙ КОД!💙💛

HTTPS://WWW.YOUTUBE.COM/WATCH?V=BQ45NWC2MBS&FEATURE=EMB_TITLE

https://www.youtube.com/watch?v=Q9pQ-YuM0ew&feature=emb_title

ЗДОРОВ'Я

Проста гімнастика для очей для дітей і дорослих, які зараз надто багато працюють за комп‘ютерами. Виконувати по 10 хв. зранку і ввечері, а також коли відчули перевтому.

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ (6 кл.)

ІГРАШКИ У СУЧАСНОМУ ДЕКОРАТИВНО- УЖИТКОВОМУ МИСТЕЦТВІ

Іграшка споконвіку була невід’ємною складовою життя людини – в історичних музеях всього світу демонструють глиняні, металеві, дерев'яні іграшки різних часів та народностей, за ними вивчають культуру та побут людей.

Основне призначення іграшки – бути забавою для дитини, одночасно розвивати інтелект та привчати до певних практичних дій (брязкальце для немовляти, зменшені копії машин, побутових речей та приладів, інструментів, ляльки, іграшкові тваринки, тощо). Але й дорослі теж не забули про іграшки.

 Сучасні іграшки мають різне призначення:

    Розвивальні іграшки для дітей (різноманітні машинки, ляльки,лялькові меблі та посуд, іграшкові побутові прилади; набори іграшкових інструментів, електронні іграшки).

   Декоративні іграшки для прикраси житла (глиняні, фарфорові, металеві статуетки, кухонні іграшки-грілки, ляльки в оригінальному чи народному одязі, копії машин, літаків, кораблів, великі яскраві та пухнасті м’які іграшки, іграшки-саше,тощо).

   Колекційні іграшки ( будь які іграшки, що мають свою історію або виготовлені в обмежено невеликій кількості для колекцій, часто з дорогих матеріалів або відомими особами).

   Народні іграшки ( ляльки , маленькі предмети побуту, зображення тварин та птахів, виготовлені з природних підручних матеріалів, що склались історично для кожної народності).

   Ритуальні іграшки (часто народна іграшка несе ритуальне навантаження – оберіг – фігурки коней чи птахів, лялька-берегиня; у східній культурі – різноманітні статуетки богів і тварин, підвіски; фігурки з воску використовують у містичних обрядах).

   Ляльки для театральних вистав (пальчиковий театр, ляльки-рукавички, ляльки-маріонетки, тощо)

   Іграшки-сувеніри.

Перші іграшки почали робити ще первісні люди. Тоді вони представляли із себе кам'яні, глиняні або пізніше, металеві фігурки які мали як художні, так і релігійні цілі. На території Сибіру знайдені фігурки тварин: мамонта, носорога, ведмедя, верблюда, птахів. Вони зроблені з м'якого каменю задовго до нашої ери. Вироби з бивня мамонта і м'якого каменю знайдені також в Москві і в інших районах. На Україну були знайдені фігурки людини і коня, виконані з глини і датуються 4-3 тисячоліттям до нашої ери. На території Новгорода археологи виявили велику кількість виробів з дерева. Ранні іграшки Давнього Єгипту датуються серединою III тисячоліття до нашої ери і, ймовірно, мали в основному релігійне значення. Це дерев'яні фігурки корів, тигрів, крокодилів.

М’які іграшки поділяються на плоскі і об’ємні. Плоска іграшка складається з двох однакових деталей – на одній деталі вишиваємо очі, ротик і носик, другу називаємо спинкою і пришиваємо хвостик. Об’ємна м’яка іграшка більш складна у виконанні, бо складається з багатьох об’ємних частин, але така іграшка більш точно відтворює фігуру людини чи тварини, частини тіла іграшки можуть бути рухомими. Об’ємну іграшку можна розглядати з усіх сторін. Також м’які іграшки можна виготовити з помпонів.

М'яка іграшка може бути зшита з м'яких тканин, повсті, зв'язана гачком або спицями, з м'якою набивкою всередині, можуть бути клаптики тканини, обрізки стрічок, мережива, клаптики шкіри, клейонки і, звичайно, ваша фантазія.

Виготовлення іграшок з повсті 

https://www.youtube.com/watch?v=t52ek2vquWQ&feature=emb_title

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ (5 кл.)

https://www.youtube.com/watch?v=GgyCyRsXCxs&feature=emb_title

https://www.youtube.com/watch?v=ebe9bxyz2xc&feature=emb_title

https://www.youtube.com/watch?v=uym7tMeJ2gg&feature=emb_title

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ (5 кл.)

 ПРИГОТУВАННЯ БУТЕРБРОДІВ

https://www.youtube.com/watch?v=b6BkFLW_Jjk&feature=emb_title

https://www.youtube.com/watch?v=-eoHy9MpltA&feature=emb_title

https://www.youtube.com/watch?v=VLPCiet4Jj4&feature=emb_title

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ (5 кл.)

Бутерброди, їх види. Особливості приготування бутербродів

https://www.youtube.com/watch?v=1qOYOEGIovQ&feature=emb_title

Бутерброд (від нім. бутер – масло, брід – хліб) – смачна холодна закуска швидкого приготування, харчова цінність якої залежить від використовуваних продуктів. У сучасній кулінарії бутерброди широко поширені, так як швидкі в приготуванні, вносять різноманітність у меню, можна подавати як самостійну страву, як закуску перед обідом або вечерею, до перших страв, чаю або кави, у вигляді закуски до холодного столу, брати із собою на пікніки, в походи і т. д.

Бутерброди класифікують за:

• видом продукту: рибні, м’ясні, молочні (сири і сирна маса), солодкі, овочеві, фруктові;
• температурою подавання: холодні, підсмажені (тости), гарячі (запечені);
• кількістю використовуваного сировини: прості (використовують один вид продукту); складні (використовують кілька видів продуктів);
• формою і способом приготування: відкриті, закриті (сандвічі), закусочні;
• смаком: солоні, солодкі, гострі.

Велику популярність у всьому світі завоювали гарячі сандвічі, гамбургери, чізбургери, хот-доги: це поєднання смаженого м'ясного  біфштекса або сосисок з розрізаними на дві частини круглими булочками з кунжутом або довгастими для сосисок.

Бутерброди  найчастіше готують на пшеничному або житньому хлібі. Хліб повинен бути не дуже м'яким, щоб його можна було легко нарізати, і не зовсім черствим. Іноді в якості основи використовують хлібці, грінки, сухе печиво, випечені вироби з листкового тіста або булочки спеціальної випічки (дорожні бутерброди). Продукти підбирають так, щоб вони поєднувалися за смаком і кольором. Прикрашають бутерброди тими продуктами, які входять до їх складу, а також вершковим маслом або майонезом, зеленню, овочами і фруктами.

Вимоги до якості бутербродів

• Усі продукти для приготування бутербродів потрібно нарізати не раніше, ніж за 20–30 хв до подавання на стіл.
• Хліб слід нарізати рівномірно завтовшки (для відкритих бутербродів — приблизно 1–1,5 см, для закритих — 0,5 см).
• Продукти кладуть так, щоб вони повністю покривали скибки хліба, але не звисали з них.
• Продукти для бутербродів повинні бути свіжими, тонко нарізаними, поєднуватися за смаком і кольором.
• Готові бутерброди повинні бути якісно приготованими й оформленими.

Бутербродні вироби не підлягають тривалому зберіганню, тому їх готують безпосередньо перед подачею. Бутерброди подають на закусочних тарілках, таці, у вазах-плато, які спочатку покривають серветкою, бутерброди розкладають в один шар. До загального блюда для бутербродів подають лопатку. Канапе перед подачею скріплюють шпажкою, за допомогою якої беруть бутерброд. До гарячих і великих за розміром бутербродів подають виделку і ніж.

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ (6 кл.)

ТОП-5 порад для смачних і корисних салатів

https://www.youtube.com/watch?v=mFQ5BmTPw3I&feature=emb_title

КУЛІНАРНІ РЕЦЕПТИ САЛАТІВ

     Ні для кого не секрет, що різні салати готують на кожній кухні практично кожен день. Це може бути частиною святкового столу або ж частиною повсякденної їжі. Адже його так легко приготувати! Нарізати будь-які овочі і додати смачну заправку – це і є універсальний рецепт салату на кожен день. Але, як і в будь-якій страві, процес приготування навіть самого простого і нехитрого салату теж має свої секрети, тонкощі і особливості.

   Експериментуючи з продуктами, рецептами і технологією їх приготування – ви можете отримати зовсім інший і незабутній легкий смак салату і вам захочеться приготувати його знову і знову на своїй кухні.

ЯК ГОТУВАЛИ САЛАТИ В СТАРОДАВНІ ЧАСИ

     Ця страва має дуже цікаву історію. У перекладі з італійської мови “салат” – це холодна страва з різних продуктів, яку заправляють соусом. Але сьогодні ми можемо готувати за рецептом будь-які салати навіть і без соусу (ви можете додати просто оливкової або соняшникової олії) або готувати з попередньо термічно оброблених продуктів і подавати такий салат до столу в теплому вигляді. Їх, ясна річ, називають теплими, а ще вони зазвичай більш ситні та корисні, ніж холодні.

   Безумовно, це не нове блюдо, різні салати готують вже кілька століть. Ось наприклад, для королівського столу в Європі кілька століть тому готували спеціальні і дуже оригінальні й незвичайні салати – з квітів. Уявляєте цю красу? В якості інгредієнтів використовували пелюстки троянд, фіалок або маргариток. Ви сьогодні можете дозволити собі по-справжньому королівську їжу – пелюстки деяких квітів можна додати навіть до свого домашнього рецепт салату прямо зараз. Це шалено красиво і смачно. Якщо ж ви не хочете екзотики, то спробуйте більш прості рецепти, які будуть не менш смачними і цікавими, ніж страва для короля. Заманливо, правда?

ЯКІ БУВАЮТЬ САЛАТИ І ЯК ЇХ ГОТУВАТИ

   Звичайно ж, вдома нам хочеться готувати максимально швидко, корисно і смачно. І як наслідок, практично всі рецепти наших салатів одноманітні та досить нудні, адже ми часто забуваємо про соуси та заправки. Але це так неправильно. Адже навіть з простих, доступних і навіть банальних продуктів можна приготувати смачний і ситний салат, який сподобатися і вам, і вашій родині і навіть дітям.

   Якщо ви хочете щось змінити в своїй домашній їжі, то спробуйте з малого – поріжте по-іншому овочі, більш крупно або соломкою замість звичних прямокутників, приготуйте інший соус до вашого салату, придумайте незвичну і оригінальну подачу до столу. Адже якщо ви будете додавати виключно майонез, то ви ніколи не отримаєте інший смак, а вже тим більше не зробите їжу більш здоровою й корисною.

ОСНОВНІ ВИДИ САЛАТІВ:

•         овочеві 
•         фруктові 
•         м'ясні 
•         рибні 

     Це самі основні види, з їх назви зрозуміло, якими будуть головні інгредієнти. Овочеві салати за рецептом готуються з різних овочів, які заправляються соусами і різними оліями. Але не обмежуйте себе тільки помідорами і огірками, додайте гарбуз або фенхель. Фруктові салати за рецептом готують, звісно, з фруктів. Відмінною заправкою до такої страви буде сік, натуральний йогурт, кефір.

    Як ви вже здогадалися, м'ясні салати за рецептом готують з овочів (можливо, фруктів) і додають туди варене, запечене або смажене м'ясо. Зазвичай – це курка, індичка або ж свинина. В рецепт рибного салату зазвичай додають рибні консерви, наприклад, сардини, горбуші. Також можна додати і рибу нежирних сортів (найчастіше, лосось) і морепродукти. Ще в салат також можна додати омари, кальмари, креветки або анчоуси.

    Але це не повинно вас обмежувати. Ви можете поєднувати фрукти та овочі, м'ясо та овочі. Наприклад, в сезонний рецепт салату з гарбузом можна додати хурму або грушу. А свинина здорово поєднується з яблуками, а полуниця з фенхелем. Не забувайте і про сири та горіхи, вони додадуть дуже незвичайну нотку вашим рецептом. Це можуть бути і тверді, і м'які сири.

ЯК ПРИГОТУВАТИ САЛАТ

     Не дивлячись на простоту цієї страви, вам все ж варто знати кілька секретів її приготування, щоб не зіпсувати смак свіжого, смачного і легкого салата.Также потрібно розуміти, які інгредієнти будуть добре поєднуватися, а які можуть викликати неприємні смакові відчуття. М'ясо з рибою, наприклад, краще не поєднувати в одній тарілці.

Основні правила при приготуванні свіжого салату:

• додайте сіль перед подачею, а не за кілька годин. Особливо, це стосується овочів, адже вони в такому випадку віддадуть сік і на тарілці буде багато рідини. 
• якщо ви використовуєте свіжу зелень або пишні листя зеленого салату – добре їх промийте від бруду і добре просушіть паперовими рушниками. Адже крапельки води будуть заважати соусу просочити всі інгредієнти і зроблять блюдо “водянистим”; 
• ніколи не заправляйте салати жирним покупним майонезом. По-перше, це шалено шкідливо, а по-друге, зовсім несмачно. Використовуйте оливкову олію, готуйте самостійно соуси або приготуйте домашній майонез. Він буде набагато корисніше. 

СОУСИ: ЧИМ ЗАПРАВИТИ САЛАТ

    Заправка або соус – це те, без чого важко собі уявити абсолютно будь-який рецепт салату. Адже це половина смаку! Навіть найпростіші овочі або фрукти можна зробити смачніше, якщо знати, чим заправити. Забудьте про банальні майонези або сметану! Цим нікого не здивувати, та ще до того ж і шкідливо.

ПОПУЛЯРНІ ЗАПРАВКИ ДЛЯ САЛАТІВ: 

• змішайте 2 столові ложки червоного винного оцту, 2 чайні ложки гірчиці, 70 мл оливкової олії, сіль та чорний перець. 
• змішайте 2 столові ложки бальзамічного оцту, одну лимонного соку, 2 чайні діжонськой гірчиці і сіль з перцем за смаком. Додайте оливкову олію.

 Шукайте на klopotenko.com сайті безліч кращих рецептів салатів з фото і переконайтеся, що готувати – це просто, легко і доступно кожному!

https://www.youtube.com/watch?v=20l0v0ZCtSk&feature=emb_title

https://www.youtube.com/watch?v=TCGfzWrt_QQ&feature=emb_title

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ (5, 6 кл.)

https://www.youtube.com/watch?v=u3sXPVTNHcc&feature=emb_title

https://www.youtube.com/watch?v=353VNLvfdyw&feature=emb_title

https://www.youtube.com/watch?v=enBDskRQY3w&feature=emb_title

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ (8, 9 кл.)

ЗАХИСНА МАСКА ДЛЯ ОБЛИЧЧЯ: ДВА ВАРІАНТИ З ВИКРІЙКАМИ РІЗНИХ РОЗМІРІВ: МАЙСТЕР-КЛАС,  ПОШИТТЯ І МОДЕЛІ/BURDASTYLE

За допомогою нашого майстер-класу ви зможете власноруч пошити дві моделі захисної маски для обличчя різних розмірів: для дорослих та дітей.

Таку маску рекомендується надягати людям із ознаками хвороби для мінімізації розповсюдження інфекції. Також її можна носити, якщо ви перебуваєте у людних місцях: в магазині, транспорті тощо. Міняйте маску кожні 2 години, або частіше, якщо вона стала вологою. Після використання обережно знімайте маску, тримаючи її за резинки-кріплення, уникаючи торкання тканинної поверхні. Використану маску треба випрати (принаймні один раз на день при мінімум 60°), потім добре висушити і пропрасувати максимально гарячою праскою.

Рукоділля - спосіб покращити здоров’я

РУКОДІЛЛЯ - СПОСІБ ПОКРАЩИТИ ЗДОРОВ’Я

Рукоділля було поширеним і улюбленим жіночим заняттям протягом багатьох століть.

Так, ще жителі Стародавнього Китаю вбачали зв’язок між рухами рук і розвитком головного мозку. Вони вважали, що вправи за участю рук і пальців гармонізують тіло і розум, позитивно впливають на пам’ять. Дійсно, рефлекторні точки, розташовані на кінчиках пальців, подають імпульси центральній нервовій системі.

Стимуляція цих точок цілюще впливає на внутрішні органи, тому ефект від рукоділля виявляється таким же, як і від масажу.
У давнину заняття рукоділлям були поширені серед різних верств суспільства. На жаль, сучасне людство дедалі менше працює руками. Адже тренування потрібне не тільки м’язам. Як м’язи атрофуються без роботи, так і здатності правої півкулі слабшають, якщо їх не використовувати.
Хоча психологи й невропатологи, зрозуміло, нам про це нагадують. З’явився навіть термін «арт-терапія». В основі її лежить ідея, що «ручна» творчість дозволяє знімати стрес і створювати позитивні емоції.
З’ясувалося, що нервовій системі людини властиво генерувати природні електричні імпульси, що виникають в нервових клітинах, м’язах і з’єднують їх нервових волокнах.Продовження ........